ПУЧИ́НА, и, ж.

1. Водяна глибінь, морська безодня. То потопав його баркас, то виринав на високому гребені хвилі, щоб знову провалитися потім у водяну пучину (Шиян, Гроза.., 1956, 600); В глибині океану панує повна темрява. Єдиним джерелом світла в пучинах моря в світні органи глибинних риб (Веч. Київ, 30.XI 1968, 3); * Образно. Слава тобі, любомудре, Чеху-слов’янине! Що не дав ти потонути В німецькій пучині Нашій правді (Шевч., І, 1963, 261); На протязі життя одного покоління імперіалізм ввергнув людство в пучину двох винищувальних світових воєн (Програма КПРС, 1961, 25); // перев. поет. Безмежний, бездонний простір. Несуть чужі люди динаміт.. Ідуть вони звіриними стежками, то з’являючись з темних нетрів тайги, то зникаючи в зеленій пучині (Довж., І, 1958, 100); [Чернець:] В незвідану міжзоряну пучину вночі сьогодні ти не полетиш.. Хто діла земні розплутати для себе неспроможний, не може той тягнутись до небес (Лев., Драми.., 1967, 440).

2. Глибока драговина на болоті.

3. спец. Нерівномірне підняття грунту на поверхні дороги внаслідок промерзання.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 410.