ПУЦУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., перех., діал. Чистити. — Ти, Іване, дурень, — сказав офіцер.. — Із стайні не вийдеш! Дванадцять років маєш коней пуцувати! (Казки Буковини.., 1968, 9); Морщили [опришки] собі нові постоли, пуцували бартки.. — словом, хотіли затьмити всіх і все (Хотк., II, 1966, 185).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 410.