ПУХКЕ́НЬКИЙ, а, е. Пестл. до пухки́й. Земля пухкенька, під ногами хрустить м’якеньке бадилля (Вас., Вибр., 1954, 232); — Маєте. Оце й усе, що є, — винесла вона ще раз окрайок пухкенького хліба (Досв., Вибр., 1959, 30); Чіпка — сам не свій… так йому любо, що вона доторкнулася до його виду своєю біленькою, пухкенькою рукою… (Мирний, II, 1954, 69); Маленький, пухкенький, схожий на пампушку (тільки без часнику), Біднина ступав за одним Ярославовим кроком два (Мушк., День.., 1967, 61); Ніжний, ніжний, з м’якенькою блискучою шерсткою, жеребчик чорненький… Такий тендітний, з кучерявеньким хвостом, з пухкенькою гривкою… (Вишня, І, 1956, 122).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 407.