ПУ́ФИК, а, ч. Зменш.-пестл. до пуф 1. Він швидкими кроками мережить кімнату з кутка в куток, обминаючи пуфики, недоладно розставлені по кімнаті (Рибак, Помилка.., 1956, 183); На пуфиках,.. випростовуючи спини, сиділо кілька військових і один цивільний (Загреб., Європа 45, 1959, 295).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 406.