ПУСТЕ́ЛЬНИЙ, а, е.

1. Прикм. до пусте́ля 1. Після мінералогічної колекції взялися [Вернер та Шевченко] за ботанічну і якомога краще пильнували рослини, висаджені в горщики, як зразки рідкісних представників пустельної зони (Тулуб, В степу.., 1964, 403); Подолати пустельні рівнини під силу тільки таким гігантам, як Аму-Дар’я і Сир-Дар’я (Веч. Київ, 10.ХІ 1968, 2); // Власт. пустелі. В умовах пустельного континентального клімату колись рівнинний рельєф невпізнанно змінився (Наука.., 11, 1967, 50); За новим замком, за шанцями-фортецями, шуміли пустельні вітри (Ле, Україна, 1940, 8); Хлопцеві одразу зробилося сумно від цієї пустельної тиші (Кучер, Чорноморці, 1956, 390); // Який живе або росте у пустелі. Кущі колючі та земля, порепана від спеки, І тільки линув віддаля орлів пустельних клекіт (Забіла, У.. світ, 1960, 109).

2. Безлюдний або малолюдний; порожній. Дике і пустельне місце! І нащо цей рів здався коло такої високої кам’яної стіни? Від татарви лихої? від злодіїв, розбишак лютих? (Мирний, IV, 1955, 14); Київ 6 листопада 1943 року був пустельний, — всіх киян німці [окупанти] вигнали геть (Ю. Янов., II, 1954, 245).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 398.