ПУ́П’ЯНОК, нка, ч.

1. Зародок квітки, листка або пагона рослини; брунька. Маленька фіалка мала два пуп’янки й молодий зав’язок насіння (Кобр., Вибр., 1954, 85); На ранній весні, коли вже дерево зеленими горобчаками [горобчиками] обсіли пуп’янки, Маріку вивели на двір (Вас., II, 1959, 217); Він любив розгортати пуп’янки всіляких квіток, наче не міг дочекатися, поки рослина сама розкриє свої пелюстки і жовті серединки (Вол., Дні.., 1958, 143); * Образно. Ось вона тільки народилась і вже стала тут найстаршою, всіх прихилила до себе ця маленька істота, пуп’янок, крихітний росточок життя (Гончар, Тронка, 1963, 300); * У порівн. На смаглявому обличчі біліє кілька ямок — сліди вітряної віспи, припухлі рожеві уста напіврозкриті, мов пуп’янок (Стельмах, II, 1962, 105).

◊ З пу́п’янка — з раннього дитинства, з колиски. Він з пуп’янка такий був: ще років п’ять йому було, то все по сусідських городах крав (Сл. Гр.); — Я завжди голодний, як вовк. Залишиться де в кого хліб, я і його вимінюю на сигарети, але мені й того мало. Такий я вже з пуп’янка (Гашек, Пригоди.. Швейка, перекл. Масляка, 1958, 336).

2. діал. Молодий огірок. Погулявши коло бджіл і наївшись огіркових пуп’янків, натрапив я на моркву (Довж., Зач. Десна, 1957, 465); Огірки-пуп’янки за одну теплу ніч ставали завбільшки з шкалик (Рудь, Гомін.., 1959, 99).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 390.