ПУГАЧО́ВЕЦЬ, вця, ч., іст. Прибічник, однодумець Пугачова; учасник селянської війни під проводом Пугачова. Влітку 1774 р. на Слобідській Україні — Харківщині — з’явилися загони пугачовців (Іст. УРСР, І, 1953, 353); В його діда-коваля є старезна рушниця.. Колись ще ніби дід дідів, пугачовець, зробив її (Гончар, Тронка, 1963, 307).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 384.