ПРІ́ТИ, прі́ю, прі́єш, недок.

1. Тліти або гнити під дією вологи й тепла. Під третьою горою вільшина пріє (Черемш., Тв., 1960, 124); Хата в нього на стінах низька, з підсліпуватими вікнами, з високим, як дзвіниця, дахом, покрита соломою, що вже пріла, перегнила і поросла мохом (Чорн., Визвол. земля, 1950, 12); Четверо чоловіків переступали через.. патьоки, скаржились на осінь: бо заливає водою нагати, бо гниє в полі незаскиртована солома, бо пріє на корені кукурудза (Мушк., Серце.., 1962, 116).

2. розм. Вкриватися потом від задухи, втоми, перенапруження і т. ін. Веселість все розпалялась. Робилось душно, люди пріли у кептарях, дихали випаром поту (Коцюб., II, 1955, 354); В кухні сиділи селяни, зворушені самим святочним ожиданням [чеканням]. Пріли з нетерпливості (Коб., II, 1956, 119); // перен. Напружено працювати. Бувало вечорами, коли хлопець при каганці пріє над складами.., — батько аж зведе голову від роботи й гляне гордовито на жінку (Головко, II, 1957, 212); — Дивлюся, а серед них Мартин, синок нашого сільського дуки, я в нього з самого дитинства у наймах прів (Збан., Сеспель, 1961, 229).

3. Готуватися на пару, на малому вогні (про їжу); мліти. Він [обід] готовий ще відвчора. Прів.. в печі (Фр., X, 1954, 248); Булькоче, пріє каша в казані (Мал., Звенигора, 1959, 283).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 109.