ПРУ́ГКО. Присл. до пругки́й. Під ногами пругко угинається килим трави, а поряд ласкаво і лагідно хлюпає море (Ткач, Жди.., 1959, 6); Насипала в коробку жита Марія й стояла з нею в руках, потім вигнулась пругко, в кіш заглянула (Головко, II, 1957, 40).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 359.