ПРОЯЧА́ТИ, чу́, чи́ш, док.

1. неперех. Видати ячання (перев. про лебедів).

2. неперех. Ячати якийсь час (перев. про лебедів).

3. перех., перен. Крикнути жалібно, стогнучи (про людей). Хтось крикнув між дівчатами істерично. Хтось проячав смертельно: — Сестро! (Тудор. Народження, 1941, 109).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 358.