ПРОЩА́ННЯ, я, с.

1. Дія за знач. проща́тися 1. Хазяїн розщитав.. Трохима і.. при прощанні дав йому аж сто рублів (Кв.-Осн., II, 1956, 407); Почалося прощання, обнімання, почувся плач, голосіння… (Мирний, І, 1949, 414); Ти ліг спати, тату. Я бачу спокійне чоло, білу твою голову і покладені поверх ковдри руки. Мені хочеться поцілувати їх, але це нагадує мені смерть і прощання (Ю. Янов., II, 1958, 145); // Слова, які вимовляються перед розлукою, розставанням. В осінню ніч сорок першого року прощання лунали над Дніпром (Довж., І, 1958, 280); * Образно. З-над хмар часом прилине Прощання з літом журавлине (Тич., І, 1957, 27).

На проща́ння — прощаючись; перед розставанням. Старець попрощавсь з Галецькою, подав їй руку на прощання (Н.-Лев., IV, 1956, 296); Марко Лукич на прощання подарував мені «Кобзаря» Т. Шевченка (Минуле укр. театру, 1953, 96); Одні простягають комусь руки, інші щось кажуть на прощання (Стельмах, Хліб.., 1959, 176); Слова́ проща́ння — слова, які вимовляються перед розлукою, розставанням. Біля вагонів заметушилися. Останні стискання рук, останні слова прощання (Кир., Вибр., 1960, 282); Час (хвили́на) проща́ння — час перед розлукою, розставанням. Знатиму — хоч би сто літ жила, такої пісні вже б не заспівала, життя такого більше не зазнала б, як в час прощання на горі високій (Л. Укр., І, 1951, 244); Навіть зараз, у хвилину прощання з товаришами, він роздумував про те, як доведеться поводитись за нових умов (Собко, Запорука.., 1952, 4).

2. перен. Розставання з чим-небудь. Останній день іспитів на закінчення семирічки був і прощанням Захара з школою (Ле, Право.., 1957, 16); І от прийшов їх день останній з життям прощання молодим (Сос., II, 1958, 497).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 353.