ПРОЧУХА́Н, а, ч., розм.

1. Покарання побоями. — Ух! — каже [Тур], здригнувшись. — Братику, мені не знать що показалось… Проклятий прочухан зачинає кидати мене в трясцю (П. Куліш, Вибр., 1969, 150); — Що ж ти мовчиш, як питають? Чи, може, схотів прочухана?.. (Зеров, Вибр., 1966, 355); Мати — це мати, а батько — не тільки доброта, любов і тяжкий труд, а й невблаганна совість, і суворість, і добрий прочухан (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 442); // Бій, пов’язаний з великими втратами. Табір був укріплений хіба ж так! Мабуть, тут набиралися сил есесівські головорізи, оклигуючи після прочуханів на Східному фронті (Загреб., Європа 45, 1959, 40).

2. перен. Сувора догана, дорікання. [Анна:] Спізнилась знов! Ну, буде прочухан… (Коч., III, 1956, 23); Ніби випадково передав [Кузьмін] їй того віршика в книзі.. і мовчки пішов з бібліотеки. Кілька днів не заходив — боявся прочухана (Збан., Сеспель, 1961, 174).

◊ Дава́ти (да́ти, задава́ти, зада́ти, надава́ти і т. ін.) прочуха́на: а) бити, лупцювати кого-небудь. Івась, спершу боячись, щоб батько прочухана не дав за те, що такої шкоди наробив, тепер почав хвастати та вихвалятись (Мирний, IV, 1955, 245); Мати за ковіньку да й прочухана надає, а батько байдуже (Барв., Опов.., 1902, 486); б) завдавати удару (на війні). Ой, зібрались партизани, Та ще й комнезами, Та й задали польській шляхті Добрих прочуханів (Пісні про ЧА, 1938, 41); в) лаяти кого-небудь, виголошувати сувору догану комусь. Перед начальником, стояв не хто інший, як посильний з канцелярії, отой похмурий червоноармієць, якому щодня доводилось давати прочухана (Збан., Сеспель, 1961, 280); — Слід би було вже й сход зібрати, поговорити.. із селянством та заодно дати прочухана глитайні (Речм., Весн. грози, 1961, 51); Дістава́ти (діста́ти) прочуха́на: а) бути побитим. Дістає він [школяр] такого прочухана, що весь у смугах додому іде, а то й на кукурудзі простоїть до вечора (Мур., Бук. повість, 1959, 10); Діставши доброго прочухана, гімназисти ніколи більше не наважувались нападати на олов’яних солдатиків [учнів військової школи] (Добр., Ол. солдатики, 1961, 119); б) вислуховувати лайку, догану.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 348.