ПРОЧУВА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., ПРОЧУ́ТИСЯ, у́юся, у́єшся, док.

1. розм. Те саме, що чу́тися 1. Безнадійний, покірний сум, примирення з усім на світі прочувалися в його рівному голосі (Тулуб, В степу.., 1964, 106); Коли ж прочувся Остапів голос, й усі козацькії голови піднеслися, усі козаки насторожилися (Вовчок, І, 1955, 333).

2. заст. Прокидатися. Уночі прочувається Оксана, усі добре сплять… (Кв.-Осн., II, 1956, 452); // Опам’ятовуватися, притомніти. [Яким:] Золотницький шаблею мене по голові вдарив… Я впав і більше не па м’ятав нічого.. Прочувся я вже вночі з холоду… (Гр., II, 1963, 542).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 348.