ПРОЧВА́РА, и, ч. і ж., заст. Потвора. — Я Тібр старий! — ось придивись. Я тут водою управляю, Тобі я вірно помагаю, Я не прочвара, не упир (Котл., І, 1952, 200); — Вибачай, чоловіче, — одрізав січовик, — хоч мені тебе й жаль, а прочварі, Каїнові, руки не подам і побратимом не буду (Стор., І, 1957, 338).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 345.