ПРОЦИТУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док., перех. Навести цитату з якого-небудь твору, чийсь вислів. Серед «Тюремних сонетів» Франка.. є один, який особливо хочеться процитувати (Рильський, IX, 1962, 35); Дозволь уривки навести, дозволь мені процитувати сердечні милого слова… (Гонч., Вибр., 1959, 355); Зовні єпископ — втілення благочестя. Він ні кроку не зробить, щоб не процитувати щось з євангельського тексту (Укр. літ., 9, 1957, 269).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 344.