ПРОХОЛО́ДНИЙ, а, е.

1. Помірно холодний, свіжий (про вітер, повітря, воду). Дерева. тихо шепотіли на прохолодному вітрі (Збан., Сеспель, 1961, 393); Він дивився на Аркадія Павловича, що стояв в натільній сорочці з засуканими рукавами і хлюпав чисту прохолодну воду собі в обличчя (Шиян, Баланда, 1957, 212); // Не жаркий і не холодний (про пору року, день і т. ін.). Осінь стояла ясна, прохолодна (Вас., II, 1959, 310); — День сьогодні прохолодний. В таку погоду риба добре клює (Тулуб, В степу.., 1964, 132); // В якому відчувається свіжість, прохолода (про приміщення, місцевість і т. ін.). Моя товаришка. Заходить в школу кам’яну, І прохолодну, й затишну (Бичко, Вогнище, 1959, 172); Озиралася [Марія], спускаючись у широку прохолодну долину (Ле, Клен. лист, 1960, 35).

2. перен., розм. Байдужий (про ставлення, погляд і т. ін.). На противагу прохолодному ставленню до нас [кіногрупи] місцевого ліспромгоспу, саперна військова частина виявила нам величезну увагу і дружбу (Довж., III, 1960, 121).

ПРОХОЛОДНИ́Й, а́, е́. Який прохолоджує, освіжає (перев. про напої); // у знач. ім. прохолодне́, но́го, с. Напій, що прохолоджує, освіжає.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 341.