ПРОХОДЖА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., розм.

1. рідко. Іти, пересуватися кроками; проходити. Ось народ поуз нас проходжає юрбою (Щог., Поезії, 1958, 308); Тебе я, земле, всю сходив до краю… І ось тепер серед твоїх степів, Немов по кладовищу, проходжаю (Вороний, Вибр., 1959, 97).

2. Повільно ходити туди й назад. Коли душа її уся порушалася, серденько колотилося.., — вона починала ходити та проходжати по луці (Вовчок, І, 1955, 320); По покоях проходжають пани, панянки й паненята, всі в шовках та в золоті (Вас., І, 1959, 107); Того вечора в клубі Іван не підійшов до Марії. Ми з нею танцювали, а він навмисне проходжав з якоюсь білявкою і ніби не помічав нас (Хор., Ковила, 1960, 55).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 337.