ПРОХАРАМА́РКАТИ, аю, аєш, перех. і неперех., зневажл. Док. до харама́ркати. — Що буде, то буде! Коли оживе [Марко], буду йому товаришем, а ні — поховаю; усе ж таки хоч яку-небудь молитву прохарамаркаю над грішним (Стор., І, 1957, 344); Думаючи про пироги й товсту Лукію, піп нашвидку прохарамаркав: «Хрещається [хреститься] раба божа Лукі-ія» (Донч., III, 1956, 20).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 335.