ПРО́ХАНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. теп. і мин. ч. до проха́ти. Проханим конем не наробишся (Укр.. присл.., 1963, 264); Зайві люди розійшлися; прохані на обід увійшли в млин (Н.-Лев., IV, 1956, 101); // про́хано, безос. присудк. сл. Її не прохано на сватання. «Мабуть, тим, що я живу на віру», — подумала вона (Коцюб., І, 1955, 58).

Про́ханий гість — те саме, що Про́шений гість (див. про́шений). Убогих з усяких країн Зараз до себе покликує він.. От назбиралися прохані гості (Граб., І, 1959, 240); Про́ханий обі́д — те саме, що Зва́ний обі́д (див. зва́ний); Про́ханий хліб (шмато́к); Про́хані гро́ші, заст. — милостиня. — Гірко мені проханий хліб їсти (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 38); Проханий шматок горло дере (Укр.. присл.., 1963, 308); [Кирило:] Прийшлося [Харкові] старцем умерти… на прохані гроші поховали… (Мирний, V, 1955, 142).

2. у знач. прикм., розм. Якого доводиться довго просити зробити що-небудь, запрошувати кудись; прошений. Вона дуже церемонилась і була прохана (Н.-Лев., II, 1956, 279); — Прочитав би щось, — приставав Микола. — Не ламайся, я не люблю проханих. Ну, давай свою лірику (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 277).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 335.