ПРОТЮ́ПАТИ, аю, аєш, док., розм.

1. Док. до тю́пати. Заскрипіла гарба, і круторогі воли, помахуючи муругими головами, протюпали мимо корівника (Тют., Вир, 1964, 113); Коли останній вершник на чалому коні протюпав слідом за обозом, Остап раптом сів біля рушниці (Кочура, Зол. грамота, 1960, 374); Дорога перед очима тягнеться, немов у безконечність, від одного стовпа до другого поки протюпаєш, то, здається, вічність минула (Фр., IV, 1950, 259).

2. Тюпати якийсь час.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 328.