ПРОТОКО́Л, у, ч.

1. Документ, який містить запис усього, про що йшла мова на зборах, засіданні, допиті і т. ін. — Ану, дай сюди протокол сьогоднішніх зборів. І, вихопивши з рук секретаря кілька списаних олівцем листочків, Матюша швидко розірвав їх на дрібні шматочки (Шиян, Баланда, 1957, 98); Слідчий натужно скрипів пером, закінчуючи складати протокол дізнання (Кол., Терен.., 1959, 258).

2. Документ, який засвідчує певний факт, подію і т. ін. Почтмейстер роздер конверт і конфіскував ті нещасні і невинні вирізки [з газет].. Звісно, я зажадав протоколу і буду скаржитися (Коцюб., III, 1956, 250); Жандармський офіцер.. перевтомленим поглядом оглянув наші папери, протокол трусу (Досв., Вибр., 1959, 110); Кілька разів Саня сама відносила протоколи аналізів до цеху (Шовк., Інженери, 1956, 103).

3. Писемна угода між державами; одна з назв міжнародного договору. Україна є членом 49 міжнародних організацій та їх органів, а також учасником 67 міжнародних договорів, угод, конвенцій і протоколів (Ком. Укр., 3, 1966, 73).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 323.