ПРОТИТА́НКОВИЙ, а, е. Признач. для боротьби з танками противника, для захисту від них. Варвара перетягла через окоп довгу важку протитанкову рушницю (Перв., Дикий мед, 1963, 245); Виявивши протитанкову батарею, відважний розвідник закидав її гранатами, знищив обслугу і вивів з ладу дві гармати (Іст. УРСР, II, 1957, 533); На війні не завжди стріляють.. А що таке лопата, — хто не знав. Копали траншеї й окопи, бліндажі й землянки, ескарпи й протитанкові рови (Веч. Київ, 21.VIII 1974, 3).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 321.