ПРОТИСТА́ВИТИ, влю, виш; мн. протиста́влять; і ПРОТИСТАВЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ПРОТИПОСТА́ВИТИ, влю, виш; мн. протипоста́влять; док., перех.

1. Порівнювати, зіставляти кого-, що-небудь, вказуючи на їх несхожість, різницю, протилежність. Картаючи панів за їх паразитичне життя, Вишенський протиставить їм пригноблених ними людей (Іст. укр. літ., І, 1954, 73); Як відомо, В. І. Ленін протиставляв інтернаціоналізм і націоналізм не тільки в політичному відношенні, а й як два непримиренних світогляди (Нар. тв. та етн., 4, 1974, 38).

2. кому, чому. Спрямовувати проти кого-, чого-небудь, протидіючи йому. — Я шукаю.. любові в вас,.. а ви протиставите мені своє майже божевільне недовір’я (Коб., III, 1956, 230); Реакційній буржуазній ідеології партія протиставить наукову ідеологію комунізму (Програма КПРС, 1961, 107); Агресивній політиці імперіалізму Радянський Союз протиставляє політику активного захисту миру і зміцнення міжнародної безпеки (Матер. XXIV з. КПРС, 1971, 32); Лицемірству і брехні ми можемо протипоставити повну і відкриту правду (Ленін, 37, 1973, 74); Батькові слова були несподівані, страшні, вони обурювали до глибини душі, а як їх заперечити, що протипоставити, Ніна не знала (Собко, Стадіон, 1957, 255); // у сполуч. із сл. себе. Вважати себе значнішим, розумнішим, ніж хто-, що-небудь, не погоджуватися з чиїмись думками, поглядами і т. ін. — Протиставив [Федір] себе партійній організації… Зверхність і погордливе критиканство… (Мушк., Серце.., 1962, 152); Наш творець пісні чи вірша не протиставляє себе громадськості, а живе з цією громадськістю єдиним повнокровним, радісно-напруженим життям (Рильський, III, 1956, 157).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 321.