ПРОТИ́ВИТИСЯ, влюся, вишся; мн. проти́вляться; недок. Чинити опір, протидіяти кому-, чому-небудь. Її рука лежала в його руках, і він тихо гладив її.. Вона не противилася (Мирний, III, 1954, 159); Оксана згадує в листі до мене, що ти противишся.. її подорожі до Києва (Л. Укр., V, 1956, 425); Він тримав її в руках міцно, безцеремонно, вона й не противилася тому, але їй якось робилося жарко (Тют., Вир, 1964, 128).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 316.