ПРОСІ́ЯТИ див. просіва́ти.

ПРОСІЯ́ТИ, я́ю, я́єш, док. Те саме, що прося́яти. [Тірца:] Близько день! В новій славі сонце просіяє, згине ніч! (Л. Укр., II, 1957, 151); Уже бачив [боєць] годину, коли просія небокрай (Уп., Вірші.., 1957, 150); Олдрідж просіяв. На радощах частував гостей ароматичним вином, привезеним із Франції (Ільч., Серце жде, 1939, 239); — Ідуть! Ідуть! — скрикнув Йосипенко, і лице його просіяло (Мирний, IV, 1955, 194).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 285.