ПРОСЯКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПРОСЯ́КНУТИ і ПРОСЯ́КТИ, кну, кнеш, док.

1. неперех. Поступово проникаючи крізь що-небудь, витікати, виділятися краплями або тонким струменем (про рідину). Здавалось, дерев’яна гребля вигнулась під великим тиском води. А вода просякала крізь невеличкі щілини, рвалась на волю, на простори річкові (Томч., Готель.., 1960, 12); — Возьми, Іванку, пужално або ліпше істик та збий мене так, аж аби кров просякла крізь сорочку! (Март., Тв., 1954, 140); * Образно. Самовпевненість і задоволеність просякали крізь обтесане в Європі, голене обличчя (Кач., II, 1958, 384); // Проникаючи крізь якісь отвори, щілини і т. ін., попадати куди-небудь. Вітер просякав у невидимі щілини (Грим., Син.., 1950, 123); Яскраві промені прожектора ледве просякали крізь густі гіллячки кущів (Смолич, І, 1958, 92); Просякнув [туман] крізь мережу віття на землю, а звідти вже лавиною покотився в доли і дебри (Гжицький, Опришки, 1962, 110).

2. перех., чим, також у сполуч. із сл. собою. Наскрізь насичувати, просочувати чим-небудь. Магма просякає гірські породи; — О, вода моя так сильна, Що усякого просякне.. — Вп’ється нею він наскрізь! (Фр., XIII, 1954, 14); * Образно. Гафурі почав писати з 1902 — 1903 рр. Страшні були ці роки в царській Росії! Як зазначав Валерій Брюсов, дихати тоді доводилось отрутою, яка просякала собою «все наскрізь» (Тич., III, 1957, 220).

3. неперех., чим. Наскрізь насичуватися, сповнюватися, просочуватися чим-небудь. Їжачка роздавило.. Він лежить при дорозі.. Кров’ю й пилом просякнув скрізь розкиданий брук… (Сос., II, 1958, 286); Застарілий сморід тютюнового диму застоявся так міцно, що не вивітрювався, певне, ніколи. Ним уже назавжди просякли, здається, зелені гардини над дверима та вікном, зелене сукно на столі (Коз., Листи.., 1967, 206); * Образно. День просякав спекою, блакить також набрякла спекою (Гуц., Скупана.., 1965, 14); Не знав [Никанор] навіть міри своєму темному, глухому болеві, — просяк ним, як гірким потом (Мик., II, 1957, 80).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 309.