ПРОСТЯ́ГНЕНИЙ, ПРОСТЯ́ГНУТИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до простягти́, простягну́ти. — Позвольте, пані, я вам візьму білет.. І говорячи це, я держав усе ще простягнену руку до неї (Коб., III, 1956, 122); Впершись простягнутими ногами в підлогу і розгойдуючись на стільці, Анатолій якусь хвилину в замішанні мовчав (Гур., Життя.., 1954, 361); Марійка зворушено потиснула простягнену руку (Донч., V, 1957, 418); Коваль не взяв простягнутої руки панотця (Фр., VII, 1951, 58); Цокнувши чаркою простягнені нетерплячими рухами чарки Вакула й Карпа, поставив [Орест] її край своєї тарілки (Досв., Вибр., 1959, 275); Мічурін злякано відсахнувся від простягнутого йому документа (Довж., І, 1953, 457).

◊ З простя́гнутою руко́ю див. рука́.

2. у знач. прикм. Який простягся, простягнувся (у 1-4 знач.). Простягнена на столі рука його.. ворушилась, і пальці теж ворушились, згинались і розгинались (Донч., V, 1957, 221); Музикою сповнена вся ніч. Вона струменить від.. місячного сяєва, що, немов золоті і срібні струни, простягнуте від місяця до.. землі! (Мас., Роман.., 1970, 60); Чую під собою твердий тюремний матрац, бачу своє тіло, простягнене на ліжку (Коцюб., II, 1955, 183).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 307.