ПРОСТЯГА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПРОСТЯГТИ́ і ПРОСТЯГНУ́ТИ, тягну́, тя́гнеш, док., перех.

1. Випрямляючи, витягати в якому-небудь напрямку (руку, ногу і т. ін.), тягтися чимсь до кого-небудь. Дивились, молились Старі мої. А сердешне [дитя] Неначе благає: Випручало рученята Й до їх простягає Манюсінькі… (Шевч., І, 1963, 311); Учитель було не навтішається ним, усе було по щічках його, по щічках, а воно вже таке раде ото, так осміхається, та ту голівку так простягає до його… (Тесл., З книги життя, 1949, 36); Трохи на боці стоїть руда корова, а коло неї — маленьке телятко. Воно простягає шию й ніжиться коло матері (Хотк., І, 1966, 136); У діда все ще позапирано. Тільки Лиско [собака] лежить коло дверей, простягши передні лапи, положивши на них голову… (Мирний, І, 1949, 149); Вона сіла картинно, простягши поперед себе ноги в жовтих, м’яких, блискучих і зовсім нових черевичках (Тют., Вир, 1964, 245); Гість.. сів на стілець, спустив очі вниз і поклав обидві руки на коліна, простягнувши довгі пальці (Н.-Лев., III, 1956, 31); Вона простягнула до нього руки (Стельмах, II, 1962, 352); // у сполуч. із сл. руку. Подавати при зустрічі, прощанні і т. ін. — Здрастуйте! — відказує він, простягаючи.. мені свою.. руку (Мирний, IV, 1955, 361); Через силу мій друг на прощання Свою руку до мене простяг (Граб., І, 1959, 517); Коли він зустрів Катю сьогодні, вона привіталася до нього першою, навіть сама простягнула руку (Гур., Наша молодість, 1949, 65); // Тримаючи в руці що-небудь, підносити його до когось, подавати комусь. — Чи не продали б ви мені розсади трошечки?.. — і простягає [сусіда] мені глечичка (Вовчок, І, 1955, 5); Сказав щось смотритель, підійшов піп, простяг до неї хрест. Ні, їй не треба — і одвела рукою (Коцюб., II, 1955, 197); Василь Васильович простягнув свій келишок і посміхнувся Кардашеві (Жур., Звич. турботи, 1960, 30); * Образно. Виноград на зігнутих гілках Гостинно простягав свої солодкі грона (Рильський, III, 1961, 158); // Тягтися вітами, верхівкою і т. ін. у якомусь напрямку (про дерева та інші рослини). Деякі дерева, заспавшися за довгу зиму, ще чорніли проти неба голим гіллям, але верба вже розбуркалася і скрізь простягала до сонця блідо-зелене листячко (Гр., II, 1963, 488); У вікна віти клени привітно простягли… (Сос., II, 1958, 471); Клен простягнув могутні віти назустріч сонцю (Кочура, Родина.., 1962, 95).

◊ Простяга́ти (простягти́, простягну́ти) па́зури див. па́зур; Простяга́ти (простягти́, простягну́ти) ру́ку [бра́тню (дру́жню, допомо́ги і т. ін.)] див. рука́; Простяга́ти (простягти́, простягну́ти) ру́ку [за ми́лостинею (Христа́ ра́ди і т. ін.)] див. рука́; Простяга́ти (простягти́, простягну́ти) ру́ку (ру́ки) на кого — що, до кого — чого див. рука́; Простягти́ (простягну́ти) но́ги — те саме, що Ви́тягти (ви́тягнути) но́ги (див. витяга́ти). Занедужала небога та й вмерла. За нею вслід і батько наш ноги простяг (Стор., І, 1957, 57).

2. Розпускати, розводити в різні боки (крила); розпростирати. * Образно. Великі творяться діла В радянськім нашім краї, — Нехай же пісня два крила Над нами простягає (Рильський, І, 1956, 361); Ніч темна та пахуча простягла чорні крила (Стор., І, 1957, 341); // Широко розставляти (руки). Софта [духовна особа] зняв руки й простяг над землею, немов прикликав на неї гнів грізного аллаха (Коцюб., І, 1955, 293); Ця щілина між Шевченковою та сусідньою крутою горою така узька, що ми по шию були неначе закопані в землю. Простягнувши руки, можна достати до боків обох гір (Н.-Лев., II, 1956, 386); // Широко розкидати над ким-, чим-небудь віти (про дерева). Чорні смереки добродушно простягали над ними свої мохнаті лаби, наче благословляли (Коцюб., II, 1955, 346); Чекісти мчать у дзвоні віт, що голий гай простяг над ними (Сос., І, 1957, 417); Гілля простягнула Ільма тінява, гігантська (Зеров, Вибр., 1966, 246); // Розтягуючи що-небудь над кимсь, чимсь, покривати, прикривати його зверху. [Лисенко:] Злива страшна.. Чую тільки: «та це ж Леся!». Та як не кинуться [залізничники] до нас. Один.. ухопив Лесю на руки, а двоє свої піджаки над її головою простягли (Сміл., Черв. троянда, 1955, 45).

3. перев. док., розм. Примусити кого-небудь лягти пластом (щоб його побити). — Їй-богу, — кажу до Левадихи, — нарву кропиви, та простягнімо Палажку коло криниці (Н.-Лев., II, 1956, 13); Один [учитель], не можучи витерпіти з його [учня] збитками,.. велів ученикам простягти його на лавці і сам власноручно вліпив йому кілька тростинок (Фр., VIII, 1952, 395).

4. рідко. Прокладати в якомусь напрямку (дорогу, стежку і т. ін.). Отут би простягти залізну колію! Потекла б по ній золота річка живущої і зцілющої води (Стор., І, 1957, 77); * Образно. Лугами Блакитно простягають [ріки] путь (Стельмах, І, 1963, 253); Він здававсь їй ясним місяцем, що одбився в морі її серця та простяг блискучий шлях до щастя (Коцюб., І, 1955, 287).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 306.