ПРОСТУГОНІ́ТИ, ню́, ни́ш, док.

1. Док. до стугоні́ти 1. Як п’яний гультіпака, простугонів грім, а далі швидко побіг — і втік… (Гуц., З горіха.., 1957, 104).

2. Проїхати або пройти з шумом, з гуркотом. І крамарський віз простугонить, і пан четвернею пробіжить [по шляху] — тільки тебе курявою обнесе (Вовчок, І, 1955, 13); Різно повбирані, на добрих куркульських конях, вони простугоніли вулицею і помчали левадою навпростець (Кундзич, Пов. і нов., 1938, 377); // Видати шум, гуркіт. Понад вагоном простугоніли чоботи і брязнули шпори біля самих дверей (Кир., Вибр., 1960, 133).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 304.