ПРОСТОДУ́ШНО. Присл. до простоду́шний. Хлопчик всміхнувся простодушно (Вовчок, І, 1955, 385); Була [Марія] добра і простодушно вірила в усе добре, хоч у житті не раз доводилося зазнавати прикрих розчарувань (Жур., Дорога.., 1948, 166).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 299.