ПРОСТИРЧА́ТИ, чу́, чи́ш, док., розм. Пробути де-небудь якийсь час безцільно, нічим не займаючись. — Та Дмитро ж, чуйте, проходу не давав дівчині. Якось було посперечалися між собою, то він, чуйте, до самого сходу сонця простирчав під її вікном (Вільде, Сестри.., 1958, 163).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 298.