ПРОСО́ЧЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до просочи́ти. Байдужісінько проходять повз нього чумаки з наймитами своїми — в чорних, навмисне, від нападу нужі, просочених дьогтем сорочках, з півнем, що куняв на передній мажі, котрий будив їх у дорозі щоранку (Ільч., Козапьк. роду.., 1958, 25); * Образно. Навкруги панувала важка, просочена місячним промінням тиша (Гжипький, Опришки, 1962, 35).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 292.