ПРОСМО́ЛЕНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до просмоли́ти. Був він [човен].. латаний-перелатаний, наскрізь просмолений, з розбитими кочетами, набубнявілими веслами (Дмит., Наречена, 1959, 156); Чумаки їдуть з Криму в темних, просмолених сорочках (Довж., Зач. Десна, 1957, 517).

2. у знач. прикм. Який просякнув смолою, вкрився плямами смоли. Ще з полудня між заробітчанами.. стали з’являтися дніпровські матроси, вантажники та якісь енергійні просмолені юнаки (Гончар, Таврія, 1952, 86).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 290.