ПРОСЛІ́ДОК, дку, ч., розм. Те саме, що слід¹. Прослідок по дорозі видко (Сл. Гр.); Зачхав, запирхав трактор з-під повітки.., Пустив димок і дрібно загурчав І, на шляху мережані прослідки Лишаючи, у степ селом помчав (Вирган, В розп. літа, 1959, 124); Пам’ятки (всі — церковнослов’янські), де є підстави припускати принаймні прослідки живого українського наголошення, не старіші за другу половину XVI ст. (Пит. походж. укр. мови, 1956, 149).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 288.