ПРОСКІ́МЛИТИ, лю, лиш, док.

1. перех. і неперех. Док. до скі́млити. — Вельми добру річ ти нараяв, — сказав підбадьорливо Сивоок, але Лучук глибше западав у зневіру. — Де там! — проскімлив він. — Нічого не вийде! (Загреб., Диво, 1968, 150); // безос. — Дайте хоч закурити, — жалібно проскімлило з-за дверей (Тют., Вир, 1964, 305).

2. неперех. Скімлити якийсь час.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 286.