ПРОСВІЖА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., ПРОСВІЖИ́ТИСЯ, жу́ся, жи́шся, док.

1. Ставати чистим (перев. про повітря у приміщенні); провітрюватися.

2. Дихати свіжим повітрям для відновлення сил, бадьорості і т. ін. Ті, що засідали, висипали на ганок гуртом. Усі геть заморені, прокурені, розминалися, як школярі на перерві. І товариш Кисіль з усіма просвіжитись вийшов (Мур., Бук. повість, 1959, 209); Генріх накинув на себе плащ-дощовик і вийшов на веранду просвіжитися (Чорн., Визвол. земля, 1959, 29); // Викликати, створювати відчуття свіжості, прохолоди, занурюючись у воду, обливаючись водою. [1-й шахтар:] Умийся, Льошо, — просвіжитися треба. З тебе піт річкою ллє (Мокр., П’єси, 1959, 238).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 276.