ПРОСВИ́СТАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до просвиста́ти. Іскриться снігами просвистана даль (Перв., II, 1958, 302); Вона [весна] жила в усьому — в повітрі, наскрізь просвистаному вітрами, що мчали з Дніпра і Голосієвого лісу… в очах… в голосах… (Мартич, Повість про нар. артиста, 1954, 237).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 276.