ПРОПІ́Й, ч. 1. по́ю, розм. Витрата чогось на розпивання алкогольних напоїв. Побраталися [хлопці] — й таємна крадіжка,.. нічні пропої накраденого стали їх товариською роботою… (Мирний, І, 1949, 262).

2. по́я, заст. Те саме, що п’я́ниця. — Ой, пропою, пропою, Пропала я з тобою! (Чуб., V, 1874, 582).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 255.