ПРОПОВІ́ДУВАТИ, ую, уєш і рідко ПРОПОВІДА́ТИ, а́ю, а́єш, недок. 1. неперех., рел. Виголошувати проповідь (у 1 знач.). Пішов [Гриша] топтати таврійські степи своїми чорними, мовби чавунними ногами, проповідуючи на папертях церков (Гончар, Таврія, 1952, 115); — Без вищого дозволу я не можу допустити священика іншого обряду проповідати в моїй церкві (Фр., II, 1950, 193); // також перех. і без додатка. Давати настанови релігійно-повчального змісту. Бог буде гніватись на вас, коли ви що лихе подумаєте за свого барина, — проповідував він [піп] трохи не щонеділі у церкві (Мирний, IV, 1955, 160); Василь Петрів проповідував сьогодні у церкві про потребу згідливого життя між чоловіками і жінками (Мак., Вибр., 1956, 325); // також перех. і без додатка, перен., розм. Повчати. — Червоноармійця, — проповідує він, — привчають до дисципліни також і тим, що зобов’язують його насамперед пильно стежити за своєю зовнішністю (Шовк., Інженери, 1948, 219).

2. перех. і без додатка, перен. Поширювати, пропагувати яке-небудь вчення, ідеї і т. ін.; виступати поборником чого-небудь. Його [Теокріта] ув’язнено за те, що він.. проповідував думки грецьких філософів (Л. Укр., III, 1952, 728); Гнівно тавруючи націоналістів і фашистів усіх мастей, Ярослав Галан полум’яно проповідував інтернаціональне братерство трудящих усього світу, був глашатаєм дружби народів (Ком. Укр., 8, 1962, 57); По всіх освічених сторонах повстали нові філософи.. і проповідали братство всіх народів (Драг., II, 1970, 324); // розм. Поширювати чутки, розповідати про що-небудь. — А що, товаришу!.. по усьому селу будеш проповідувати, як Денис Лискотун хотів лавку обікрасти (Кв.-Осн., II, 1956, 410); — Жартувать добре в родині, а нащо ж тато проповідує се мужикам (Коцюб., II, 1955, 388).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 258.