ПРОПЕ́РЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ПРОПЕРЧИ́ТИ, чу́, чи́ш, док., перех. 1. Насичувати страву перцем.

2. перен., розм. Піддавати гострій критиці кого-небудь. — Читай далі, синку. Читай! Їй-бо, славно! То як ти там. Лисицю проперчив? (Речм., Весн. грози, 1961, 291).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 252.