ПРОМІНЕ́ЦЬ, нця́, ч. Зменш.-пестл. до про́мінь 1, 2. Лицар-в’язень лежить у кутку на соломі і спить, на нього падає від низької стелі ледве примітний промінець світла, що пробивається крізь малу щілинку в кватирці (Л. Укр., II, 1951, 185); Заходило сонце, і останні його промінці мінилися на склі (Петльов., Хотинці, 1949, 101); Харкевич знову натиснув пальцем на кнопку ліхтарика і повів гострий промінець уздовж стіни, біля якої спали солдати (Голов., Тополя.., 1965, 67); То не коники Побігли Стрибунці, — То заграли, Засіяли Промінці (Бойко, Ростіть.., 1959, 11); В очах промінець Майнув і погас (Воронько, Вел. світ, 1948, 130); * Образно. Троянда барви-промінці Кладе на сіножать (Мал., Запов. джерело, 1959, 217); * У порівн. Жайворон знову Звуки чудові, Як промінці, Сипле над нами, Понад ланами, В ранки оці (Ющ., Люди.., 1959, 190).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 232.