ПРОМО́РГУВАТИ, ую, уєш, недок., ПРОМОРГА́ТИ, а́ю, а́єш, док. 1. неперех. Моргати (у 1 знач.) час від часу. Вона мимовільно приморгувала довгими віями.

2. неперех., перен. Проблискувати десь, крізь що-небудь (про предмети, які світяться). Крізь тьмяне вікно проморгувала свічка.

3. тільки док., перех. і без додатка, перен., розм. Упустити кого-, що-небудь, не помітити чогось. — Проморгала колись, дочко, жениха… Путящий чоловік (Кач., II, 1958, 54); — Так проморгали лісокрадів? Добру маю охорону! — сердита прозелень панських очей висвердлює рештки гідності з обличчя Пігловського (Стельмах, І, 1962, 91); Вона.. не проморгає, всі недоліки [нарису] помітить (Собко, Стадіон, 1954, 166).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 237.