ПРОМО́ВЛЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до промо́вити. Потайні, світлі й добрі думки, як птиці-горлиці, немовби нашіптували їй: ..«Ти матимеш сина чи дочку… Маленькі теплі, пахучі рученята обіймуть тебе за шию, і з вуст, ніжних і чистих, як пелюстки ранньої квітки, ти почуєш промовлене до тебе перше слово «мамо» (Шиян, Баланда, 1957, 175); // промо́влено, безос. присудк. сл. Маруся й Ломицький увійшли в столову. Стара глянула на їх і про все догадалась… Вона догадалась, що велике слово про любов вже було промовлено між ними (Н.-Лев., VI, 1966, 48).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 235.