ПРОМО́ВИСТО. Присл. до промо́вистий. — Товариші, — сказав генерал, і це прекрасне слово промовисто прозвучало на площі маленького німецького містечка (Собко, Серце, 1952, 185); — Могло бути гірше! — весело вигукнув підполковник, промовисто поглядаючи на будиночки (Загреб., Європа 45, 1959, 63); Промовисто звучать показники виробничих перемог минулої п’ятирічки (Веч. Київ, 18.ІІ 1971, 2).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 235.