ПРОМАЙНУ́ТИ, ну́, не́, док.
1. неперех. Однокр. до прома́яти.
2. неперех. З’явитися на короткий час у полі зору і швидко зникнути. Аж ось знову перед очима промайнув Славко в білому кашкеті (Вас., Вибр., 1950, 32); В диму промайнув гайдамацький старшина на гарячому німецькому жеребці (Довж., І, 1958, 131); Зігнуті, в чорних свитках постаті промайнули біля засніженого тину і зникли в м’якій ясності передвесняного дня (Стельмах, І, 1962, 209); В сутінках розчинених дверей промайнуло чиєсь обличчя (Кол., На фронті.., 1959, 56); // перен. На мить з’явитися, відбитися в очах, на обличчі тощо. Парубок швидко озирнув кімнату, подивився на вікна, і щось злякане промайнуло в його очах (Вас., Незібр. тв., 1941, 181); В очах його промайнула якась насторожена зацікавленість (Трубл., Глиб. шлях, 1948, 37); Ледве помітна усмішка задоволення промайнула на обличчі Кривулі і розтанула в гостренькій чорній борідці (Кир., Вибр., 1960, 348); // перен. Пронестися в свідомості, уяві тощо. В голові у нього [Гната], мов блискавка, промайнула нова думка (Коцюб., І, 1955, 35); Вони завмерли з порожніми чарками, і минулі аналогії промайнули перед їхніми очима короткими видіннями (Ю. Янов., IV, 1959, 67); За коротку мить промайнуло перед Данилом недавнє (Коп., Лейтенанти, 1947, 169); // безос. Скілько тут [в тюремнім шпиталі] промайнуло образів важкого конання, скілько покапало сліз даремного каяття! (Фр., IV, 1950, 179).
3. перех. і неперех. Пролетіти з великою швидкістю, промчати, пронестися повз кого-, що-небудь, над кимсь, чимсь і т. ін. Над нами з хуркотом промайнув перший табунець чирят, як знак початку вечірнього льоту (Досв., Вибр., 1959, 406); І повз мене в ритмі вальсу промайнула ти з другим (Сос., Вибр., 1941, 263); В повітрі промайнув трос і, розкручуючись, упав на палубу підводного човна (Ткач, Жди.., 1959, 15); На повному кар’єрі кіннотники [Котовського] промайнули й повз розкішну.. будівлю біржі (Смолич, V, 1959, 797); // На великій швидкості подолати яку-небудь територію, залишаючи позаду щось. Він став набирати висоту, щоб промайнути зону вогню (Перв., Атака.., 1946, 6); Вони стрілою промайнули кілька вулиць і на великому пустинному майдані побачили дві постаті (Ів., Вел. очі, 1956, 27); За переправою полегшено зітхнулось. Промайнули перелісок, виїхали в поле (Гончар, III, 1959, 358); // Пронестися у полі зору того, хто швидко рухається мимо. На калині роса, як невиплакані твої сльози, промайнула у фар золотому, як море, огні… (Сос., II. 1958, 305); Велетенський парк, що з його краси так милувалася Сахно, приїхавши, промайнув за дві-три хвилини (Смолич, Прекр. катастр., 1956, 64).
4. неперех. Минути, протекти непомітно для кого-небудь (про час, періоди життя і т. ін.). [Дід:] Ах, швидко молодість моя.. промайнула! (Др.-Хмара, Вибр., 1969, 224); Десятиріччя промайнули, Відсіялись зерно і прах… А наш Фадєєв Віщий, чулий Добром відлунює в серцях… (Нагн., На полі битви, 1974, 95); Заклопотана новими незвичними графіками та нарядами, вона і незчулася, як промайнув день (Баш, На.. дорозі, 1967, 14).
5. неперех., перен., розм. Побіжно окинути (звичайно поглядом) що-небудь. Відтак промайнув [Івоніка] поглядом по полі (Коб., II, 1956, 183).
6. неперех., перен. Швидко поширитися, рознестися (про чутки). По селу промайнула чутка, що новий учитель уже приїхав (Вас., І, 1959, 135).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 221.