ПРОЛА́ЗЛИВИЙ, а, е, розм. Який скрізь встигає, проникає, знаходить собі доступ завдяки спритності, хитрості. Інший, пролазливий, нажився б на його місці, бодай встановив корисні зв’язки. А він не досяг анічого (Мур., Свіже повітря.., 1962, 19).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 212.