ПРОКУРІ́ТИ, ри́ть, док., розм.

1. Проїхати, пробігти і т. ін., здіймаючи пил, куряву вгору. Автобус із приїжджими й господарями прокурів геть (Ю. Янов., II, 1954, 142); * Образно. Ну так ось — Передо мною стежка. То кущами Прошелестить, то прокурить піском, То через ямку раптом перескочить (Вирган, В розп. літа, 1959, 203).

2. Вкритися, просякнути пилом, курявою.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 210.