ПРОКУКУРІ́КАТИ, аю, аєш, док., перех. і неперех.

1. Док. до кукурі́кати 1. Тітка давно вже спить, — давно вже півні прокукурікали, а ми вдвох, ходячи по хаті, говоримо, сперечаємося (Коцюб., І, 1955, 467); На драбину біля винограду вискочив сусідський жовтогарячий півень, залопотів крилами і бадьоро прокукурікав (Вільде, Сестри.., 1958, 203); * Образно. — Здрастуйте! — з ходу прокукурікав Тимко, зупинившись біля мисника (Тют., Вир, 1964, 185); // перен., розм. Сповістити когось про що-небудь (звичайно першим). — Ну, як хочете, — образився Кулик, під загальний регіт сходячи з ганку. — Моє таке: прокукурікав, а там хоч не розвидняйсь! (Гончар, II, 1959, 16); Слід простежити, щоб через той язик не перетворилась ця симпатична молода людина на того, хто вважає: моє діло першим прокукурікати, здійснюють мою догадку хай інші (Шовк., Людина.., 1962, 271).

2. Кукурікати якийсь час.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 210.