ПРОКУ́КАТИ, аю, аєш, док., перех. і неперех.

1. Док. до ку́кати 1. — Отож лізь, вражий сину, на цю шовковицю та прокукай мені разів із десять зозулею, щоб не задавався, що все знаєш (Вас., II, 1959, 186); // безос. Ходимо по залі, вже й одинадцять прокукало (Стор., І, 1957, 118).

2. Кукати якийсь час.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 210.