ПРОКРУ́ЧУВАТИ, чую, чуєш, недок., ПРОКРУТИ́ТИ, учу́, у́тиш, док., перех.

1. розм. Робити яким-небудь інструментом, крутячи його, отвір, заглиблення у чомусь. — Позичте, дядю, свердлика, ми тільки дірочки прокрутимо у рамці (Кучер, Прощай.., 1957, 349).

2. спец. Надавати колового, обертального руху; примушувати обертатися. В період зберігання [машин] не рідше як двічі на місяць прокручують колінчасті вали двигунів, щоб поновити масляну плівку на поверхні циліндрів (Орг. та технол. тракт. робіт, 1956, 95); Для пуску двигуна потрібно прокрутити його колінчастий вал (Автомоб., 1957, 228).

3. перен., розм. Відтворювати запис (на пластинці, магнітофонній стрічці). Тут заведенція проста: кинеш копійку на шинквас — і Лукаш прокрутить на грамофоні одну пісню чи танець (Стельмах, І, 1962, 194); Гості до глибокої ночі знайомилися з магнітофонними записами в Будинку культури; прокрутивши весь церемоніал нового весілля, прослухали пісні та приповідки нового землеробського свята «Обжинок» та осіннього Свята врожаю (Вол., Місячне срібло, 1961, 353).

4. тільки док., також без додатка. Крутити якийсь час.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 209.